Інтерактивний Київ.
Про місто та його повсякдення

Олена Бетлій, Ольга Гнидюк, Анна Ісаєва, Катерина Диса, Мартін-Олександр Кислий, Андрій Левченко, Олександра Оберенко, Дарина Подгорнова, Марія Чорна.

Наш блок задумувався з подвійною метою:

1) ознайомитися з внутрішньою кухнею цифрової історії, можливостями, які дають для історика в його дослідженні цифрові інструменти;
2) виконати власний цифровий проект на основі дослідження повсякдення Києва початку ХХ ст.

Реалізація цих завдань лягла в основу розробки курсу з цифрової історії, який Олена Бетлій прочитає у Києво-Могилянській академії в наступному академічному році та у Центрі міської історії. А також втілилася у веб-сайт “Київ інтерактивний“.

 

Курс за форматом і наповненням є вступом до цифрової історії (ЦІ). Його мета ознайомити студентів із засадами та принципами ЦІ, основними методологічними підходами, етапами з оцифрування джерельних колекцій, проведення цифрового історичного аналізу та визначення подальшого представлення його результатів для аудиторії.

При розробці курсу було враховано досвід, отриманий під час роботи над проектом “Київ інтерактивний”. Зокрема, на практиці виявилося кричуще необхідним бути обізнаними з аналогічними цифровими проектами, які розробляються колегами в інших країнах. Не менш необхідним було швидко вчитися роботі з оцифрованим  та розпізнаним, однак невичитаним джерелом, перетворювати його в базу даних у форматі Excel чи CSV, визначатися зі способом візуалізації тощо.

Таким чином, курс розбудовано довкола 4 блоків: вступний, пізнавальний, дослідницький та презентаційний.

Виклад буде розпочато від поступового введення студентів у розуміння проблематики цифрової історії, її можливостей та обмежень, основної термінології, прикладів, етичних норм. Наступна частина – це детальна робота з вже реалізованими проектами, аналізуючи які студенти будуть вчитися рецензувати цифрові проекти так, як вони це роблять із традиційною історіографією. Ґрунтовна обізнаність з ними – це також допомога студентам із розробкою власного дослідження у цифрі.

Після цього їм буде запропоновано з використанням бази даних дослідження “Київ інтерактивний” та інших оцифрованих джерельних колекцій про Київ провести власне міні-дослідження, яке вони презентуватимуть наприкінці курсу. З цією метою вони вчитимуться визначати мету проекту, вибирати цифрові інструменти для його реалізації. Студенти працюватимуть над створенням тематичних баз даних, опановуватимуть роботу в Excel, будуть вчитися трансформувати таблиці в мапи та створювати на їхній основі інтерактивну інфографіку (для початку опановуючи інструментарій ArcGIS, Tableau, Voyant, Gephi). Під час презентацій їхнім завданням буде представити результати проведеного аналізу даних.

Звісно, для успішного впровадження цифрової історії в Україні такого вступного курсу недостатньо. Робота з цифрою – це колективні проекти. І цей курс було б добре підтримати принаймні налагодженою співпрацею з колегами з інших факультетів, насамперед комп’ютерних наук. Причому така співпраця була б корисною не тільки історикам, але й студентам-програмістам. Адже під час пошуку розробників для нашого сайту нам довелося стикатися з відвертим нерозумінням завдань нашого проекту. І наш досвід не поодинокий. Про це існує багато дискусій в літературі предмету, і всі вони зводяться до того, що історик/гуманітарій мають вміти поставити IT-спеціалістам завдання, а не підлаштовувати свої моделі досліджень під вже існуючі технічні рамки, що може призвести до викривлення результатів, хибних вибірки та аналізу. За такою співпрацею сторін майбутнє цифрової історії та цифрової гуманітаристики загалом: ми маємо навчитися розробляти потрібні нам інструменти цифрового дослідження. І університет – це чудовий майданчик для початку такої роботи.

Так само видається ускладненим робити цифрову історію без належного рівня підготовки архівних колекцій та готовності архівних установ до співпраці. Найбільш болючим для дослідників залишається питання права на використання архівних матеріалів, адже зазвичай потрібні джерела не розглядаються як суспільне надбання. Таким чином, дослідник вимушений не тільки отримувати дозвіл на використання візуальних матеріалів, але й оплачувати його. Слід наголосити на відсутності у відкритому доступі колекцій для ознайомлення, тобто, можливості лише переглянути їх, що вже ускладнює проект. Видається доцільним запровадження практики “сумлінного використання”, що дозволить тим, хто працює з візуальним джерелами (а в проектах з цифрової історії це і митці), вільно використовувати частково чи повністю надбання минулого для реалізації своїх ідей. Загалом, мислення в категоріях цифрової гуманітаристики підштовхує до усвідомлення викликів, і з якими вже невдовзі зіштовхнуться українські архівні установи та музеї. Адже оцифрування неможливо виконувати без запровадження системного і загальноприйнятого стандарту, інакше ця корисна діяльність перетворюється в сліпе наслідування модних віянь без усвідомлення наслідків. Так само вже час планувати власне цифрове збереження сьогодення, не відкладаючи це на майбутнє.

Що стосується розробки нашого сайту “Київ інтерактивний“, то при його реалізації ми навчилися командній роботі. І це головне досягнення реалізації цієї частини блоку. Бо в ній запорука довготривалості самого проекту. Так само, ми сподіваємося, нам вдалося створити ресурс, який покаже Київ не з точки зору його фізичних об’єктів, а з погляду складного мережива повсякденних стосунків і практик. В основі такого підходу – методологія міської історії, яка розглядає людину у просторі і сприймає простір через практики людини. Цифрові інструменти дозволили нам опрацювати для цього значно більший масив даних та візуалізувати їх за допомогою карти, графічних зображень, мультимедійних додатків.

Отже, за короткий проміжок часу нам вдалося створити декілька тематичних баз даних, використовуючи для цього оцифрований і розпізнаний варіант адресної книги “Весь Киев” за 1916 рік. Цей довідник був останнім опублікованим до кардинальних змін у місті, привнесених буремними роками революції. Тому ми вирішили зафіксувати людей міста, їхню діяльність та зайнятість саме на його основі. Ми опрацювали такі теми: власники міста, освіта, їжа, ночівля, медицина, дозвілля, сакральна архітектура, транспорт, культурні інституції. Їхню візуалізацію ви можете побачити в інтерактивній мапі міста. До неї ж додається ще одна тема – кримінальний Київ, дані для якої були зібрані зі щоденних газет “Южная копейка” та “Киевлянин” за період 1914-1916 років. Відповідна мапа покаже місця злочинів: крадіжок, пограбувань, вбивств. Наразі триває робота над найбільшою за показниками базою даних мешканців міста, що нараховує до 50 тисяч осіб. Вона включатиме інформацію про місце проживання та зайнятість. Також, ми продовжуємо роботу над встановленням сучасних адрес для об’єктів досліджуваного нами Києва 1916 року. Візуалізовано згадані бази даних в інтерактивній мапі міста. Робота над нею триватиме, в подальшому ми будемо інформувати на сайті у розділі “Новини” про всі доповнення.

Окрім самої мапи, ви можете знайти й низку матеріалів, виконаних у форматі storymap, що дозволив дослідницям та дослідникам нашої команди супроводжувати свої наративи фотографіями, мапами, графічними, відео та звуковими матеріалами. Зібрані вони у рубриці “Історії”. Їхня мета познайомити відвідувачів сайту з Києвом, зробити це місто зрозумілим та пізнаваним. Використані в “історіях” матеріали можуть стати предметом аналізу та окремого дослідження як для школярів, так і студентів. Окрім того, сам інструмент мапи-історії може показати студентам додаткові можливості для впорядкування результатів їхніх досліджень, окрім вже опанованих ними інструментів (які часто завершуються на знанні ppt). Ми будемо поповнювати цю рубрику новими історіями. А тому й тут стежте за нашими новинами.

Якщо ж зануритися в кожну з названих тем, то можна краще зрозуміти наші дослідницькі наміри. Так, варто розпочати з однієї з найбільших наших баз даних: “Власники Києва“. Ця назва є умовною, люди, яких ми там зібрали не володіли Києвом, вони мали у власності будинки у місті. З півмільйона жителів міста нам вдалося віднайти майже 8500 тисяч тих, хто мав нерухомість у центральній його частині, без врахування околиць. У цьому списку є багато відомих прізвищ, зокрема, Терещенки, Ханенки, Бродські, але є й зовсім незнайомі люди, чиї персональні історії часто залишаються загадкою для істориків. Мапа, створена на основі бази даних “Власники міста”, дозволяє нам розказати трохи більше про життя всіх цих людей. Хтось з них мав садибу, хтось прибутковий будинок, або навіть кілька будинків відразу; хтось ділив право власності з дружиною чи чоловіком, братом чи сестрою, або навіть з іншими людьми; одні отримали нерухомість у спадок, інші ж придбали самостійно. Якщо накласти на цю мапу шари з інших розділів нашого проекту, ми зможемо побачити де ці люди працювали, або куди ходили. Ми показуємо об’єкти та їхніх власників станом на 1916 рік, у момент перед революцією, яка все змінила. Як саме все змінилось, залишається запитанням для нашого майбутнього дослідження.

На етапі формування бази даних, з адресної книги “Весь Київ” до теми харчування було зібрано близько 1000 адрес закладів громадського харчування та магазинів / торгівельних точок з продуктами, а також домашніх адрес їх власників/ць та працівників/ць. Частина цих об’єктів уже нанесена на мапу міста і поділена за типами закладів: їдальні, ресторани, кав’ярні, а також магазини молочних, м’ясних, рибних, бакалійних та інших товарів. Наратив за цією темою охоплює часовий проміжок від середини ХІХ століття до 20-х років ХХ століття, зокрема розкриваючи тему появи перших ресторанів у Києві, функціонування різних за призначенням та потенційною клієнтурою їдалень та крамничної торгівлі, а також змінам, що відбуваються після встановлення радянської влади у місті. Окремий блок розповіді присвячено НЕПу та співіснуванню приватної сфери з державно-кооперативною.

Більше 200 освітніх установ і понад 4 тисячі їхніх працівників зібрано для нашої бази даних про освіту. З неї можна буде побачити як густоту поширення освіти по різних районах Києва, так  і зрозуміти, наприклад, гендерний розподіл освітніх кадрів міста. Нанесені на мапу дані допомагають уявити, на яку освіту могла розраховувати дитина у 1916 році залежно від її релігії, етнічності та статі. Про це детальніше можна буде прочитати і в історії, присвяченій соціальним нерівностям в освіті дореволюційного періоду. Інша ж історія розкаже вам про те, як дітей намагалися захистити від згубного впливу міста і яким, відповідно до цього, був “нормативний” дитячий простір Києва.

База даних “Медицина” допомогла показати різноманіття типів лікарських закладів у Києві, а також їхнє поширення по місту. Хоча це була одна з найменших баз даних – всього 100 установ, – ми намагались також продемонструвати особливості функціонування лікарень. За допомогою цього можна краще уявити, жителі якого району мали кращий доступ до лікарських послуг, ціновий діапазон, спектр послуг тощо. На жаль, більшість сучасних оповідей про медицину у Києві обмежуються характеристикою внутрішньої організації структур. Наш проект, у свою чергу, спрямований на те, щоб продемонструвати медицину очима звичайних киян та киянок, якщо їм необхідно було медичне лікування – чи могли вони його собі дозволити, про що розкаже історія “Медицина: від забобонів до науки”.

Мапа-історія “Розваги у Києві” розкриває тему місць для розваг та відпочинку киян під час Першої Світової війни, а також пояснює культурні тенденції принесені війною. Велика кількість мультимедійного матеріалу у поєднанні з інтерактивними мапами дозволяє цікавіше та у простіший спосіб розкрити тему. Окрема історія “Вініл та музика Києва” знайомить з музичними смаками та вподобаннями киян на прикладі платівкових записів того часу. Також ця рубрика є спробою розкрити тему музичних магазинів у Києві через рекламні оголошення та музичні платівки. Окрему увагу приділено ще одній темі: “Звуковий ландшафт Києва початку ХХ століття”, що дасть можливість проаналізувати рівень шуму в місті та визначити відносно шумні та тихі райони/ділянки/місця міста. Робота над нею ще триває.

В рубриці “Історії” на сайті ви також знайдете тему: “Київ у русі“. Це історія про швидкість, ріст та кардинальні зміни. Технічні новації та їх несподівані соціальні наслідки. У цікавій формі ми намагались розповісти, як великі інфраструктурні проекти перетворили провінційне місто на вируючий, повний життя та екзотичних товарів, центр зі сполученням з найвіддаленішими і досі недосяжними куточками землі. Нам було цікаво, як змінювався міський пейзаж, а з ним і звуковий фон, з появою двох небачених до цього засобів пересування та джерел шуму: автомобіля та трамвая. Обидва пожвавили міський рух, але, також, були джерелом небезпек та улюбленою темою газетних гумористів. Крім того, нашу увагу привернули соціальні наслідки запровадження міського публічного транспорту, адже це перший майданчик, де зустрілись кияни, і не тільки, і з різних соціальних прошарків суспільства.

Для кращої комунікації з нашою аудиторією, ми створили окремі сторінки в соцмережах, що дозволило не тільки охопити ширший загал зацікавлених, але й експериментувати із різними засобами взаємодії, зокрема й візуальними.

І насамкінець про головне: ми відкриті до співпраці і до критичних зауваг, що зроблять наш сайт ще кращим. Досі проект виконувався завдяки підтримці Українського культурного фонду. Надалі ж ми його вестимо на громадських засадах, аж поки не отримаємо нову підтримку : )